21 листопада відбувся тренінг «Стратегії захисту дітей, які постраждали – захист дітей від насилля». Процедура Blue Card». провела пані Ліліана Кшивіцька, яка ознайомила нас із причинами насильства, стереотипами щодо дітей, відмінностями між насильством і агресією, звернула увагу на проблему домінування процедур в інтервенційній роботі, а також на необхідність стандартизації процедур, пов’язаних із протидією. насильство. Під час тренінгу ми також провели обговорення, зокрема, щодо: правових актів, змін до цих актів, а також тлумачення окремих положень. Учасники отримали багато важливої ​​інформації, підкріпленої практичними прикладами для кращого розуміння проблем, пов’язаних із протидією насильству над дітьми.

Масштаби насильства над дітьми дуже великі. Відповідно до Empowering Children Foundation – 2023 – 79% дітей віком 11-17 років хоча б раз зазнавали насильства, а 52% зазнавали насильства протягом останнього року.

Що викликає насильство? Є багато причин. На деякі з них варто звернути особливу увагу:

легке стирання меж між жертвою та кривдником – насильство породжує насильство!
стереотипи типу «діти і риби не мають голосу». Т. зв зняття інвалідності часто стає початком насильства над дітьми.

Позбавлення дитини почуття свободи волі та позбавлення її волі може призвести до серйозних проблем у подальшому житті. Людина, яка виростає з відчуттям, що не має ні на що впливу, швидше за все, коли стане дорослою, доведеться докладати більше зусиль, щоб розвинути почуття власної гідності та свободи волі. «Я не важливий і нічого не вмію» – так часто думають дорослі, інваліди в дитинстві.

Тож що робити, щоб забезпечити своїй дитині найкраще? Може, не вимагати занадто багато або якось обмежувати поведінку дитини? Ніщо не може бути дальшим від істини. Для правильного розвитку дитини необхідні такі фактори:

мудрі межі
вказівники
мудрий, сильний дорослий

Дитина повинна відчувати, що хтось її контролює. Ця особа має бути повнолітньою – одним із батьків або опікуном. Це не може бути сама дитина! Дитина – навіть дуже мудра і зріла – не може взяти на себе роль батька чи відповідальності. Не дитина повинна знати, що їй робити – дорослий повинен показувати дорогу (вказівники), тримати за кермо та позначати зону, в якій можна безпечно рухатися (мудрі межі) і, незважаючи ні на що, показувати дитини, що на них можна покластися (сила, мудрість).

Під час тренінгу пані Ліліана згадала важливу ідею – можливо, загальноприйнятий термін «батьківська влада» варто замінити на «батьківську відповідальність». Усі нормативні акти досі посилаються на перше. Багато людей чують «влада» і інстинктивно борються за неї. Несвідомо це слово може впливати на те, до чого ми прагнемо, чого прагнемо і як досягаємо цього. «Відповідальність» має зовсім інше значення – воно показує, що передусім передбачає турбота про дитину.

Про насильство було повідомлено, процедури були впроваджені, і почалася допомога при втручанні. Чи означає це щасливий кінець? Не зовсім. Це, звичайно, крок до покращення ситуації, але не можна забувати, що момент виявлення насильства – це завжди криза!

Не забувайте використовувати описову мову, коли говорите про насильство, наприклад, повідомляючи про це відповідним установам. «Він застосовує фізичне насильство» або «він б’є мене» – це, безумовно, занадто мало, занадто загальне. Це може бути важко, але дуже важливо описати такі події якомога точніше. Водночас пам’ятаймо, що не будь-яке насильство є злочином, хоча будь-яке насильство завдає шкоди.

Як розпізнати насильство?

Всі ми, мабуть, знаємо вислів, що у когось «пускають нерви». Тоді буває, що хтось, наприклад, підвищує голос – це є вираженням його емоцій та імпульсивною реакцією, без наміру комусь нашкодити. Назвемо таку ситуацію агресією. Агресія, звичайно, може мати негативні наслідки, агресивна поведінка впливає на оточення, але якщо така поведінка не була навмисною, вона не мала ознак насильства.

Відмінності між агресією та насильством

Насильство:

стосується лише людей
навмисне,
використання ситуацій залежності та переваги влади,
забираючи владу, силу, відчуття впливу,
мати когось у своєму розпорядженні
об’єктивація людини,
фізичний, психічний, сексуальний, зневажливий, економічний,
емоційне насильство – батько задовольняє емоційні потреби дитини,
насильство, яке не входить у сферу втручання: наприклад, влаштовувати дитину за своїм баченням і не дозволяти дитині вирішувати щось, відбирати свободу волі тощо.

Агресія:

ненавмисне,
стосується світу людей і тварин,
має біологічну основу,
це відповідь на загрозу (іноді імпульсивний крик на когось є агресією, а не насильством, не плутати з божевіллям або його відсутністю),
емоційна реакція, яка не завдає шкоди і не використовує переваги влади

Тема вищезазначених відмінностей дуже широка і багато ситуацій можна трактувати по-різному, тому під час тренінгу відбулася дискусія на цю тему.

Ні в кого з учасників не залишилося сумнівів в одному – «шмагання» ЦЕ, безсумнівно, НАСИЛЬСТВО! Здається неймовірним, що в сучасному світі, з таким широким доступом до знань щодо, серед іншого, враховуючи те, наскільки руйнівним є насильство для дитини, є люди, які вважають побиття іншої людини виховним методом.

Якщо ви вважаєте «шмагання» виховним методом, задумайтеся – чому вам стає погано після удару дитини? Звідки цей дискомфорт у вас? Чому ви відчуваєте докори сумління, сумуєте, іноді навіть плачете? Чому ви потім вибачаєтеся перед дитиною або намагаєтеся зробити їй щось приємне, щоб «загладити»?

Шльопання НЕ є виховним методом. Порка – це насильство над дитиною, яке завдає їй великої шкоди. Підтримання атмосфери страху не сприяє розвитку, оскільки страх заважає думати.

Під час тренінгу пані Ліліана торкнулася трьох явищ, які надзвичайно негативно впливають на психіку дитини, а саме порівняння, зневаження та присоромлення, водночас наголосивши, що насильство може виражатися як через дії, так і через бездіяльність. Пам’ятайте, що порушення приватного життя дитини також є насильством!

Де закінчується батьківський контроль і починається втручання в приватне життя?

Коли наша дитина користується Інтернетом і ми підозрюємо, що вона зіткнулася з небезпечним для неї контентом, наш обов’язок як батьків перевірити таку ситуацію, спочатку поговоривши з дитиною, наприклад: «Я поговорю з тобою про що ви робите в Інтернеті, щоб захистити свою безпеку, і якщо ми не зможемо спілкуватися, я зайду і подивлюся, що ви робите». Ця ситуація зовсім інша, ніж, наприклад, читання щоденника дитини – що є очевидним порушенням її приватного життя. Кожну ситуацію з втручанням у приватне життя дитини необхідно розглядати індивідуально.

Які права має школа?

Неправда, що дитина, яка зазнає насильства, «це проблема не школи, а сім’ї», тому що «школа нічого не може зробити».

Школа зобов’язана втручатися в будь-які дії, які перешкоджають застосуванню стандартів захисту дітей. Батьки не можуть заборонити школі реагувати, коли дитині завдають шкоди. Школа не тільки може, але навіть зобов’язана вжити заходів у ситуації, коли до дитини застосовано насильство!

А як щодо професійної таємниці? Насильство над дітьми може бути табуйованою темою, але на нього не поширюється професійна таємниця, і будь-хто, хто дізнається про це – наприклад, вчитель, психолог, педагог – зобов’язаний реагувати. Ця ситуація завжди вимагає пояснень і втручання.

Юридичний аспект

Закон «Про протидію домашньому насильству» зазнав багато змін, зокрема: – ст. 12а тепер стосується вчинення дій, пов’язаних із загрозою життю чи здоров’ю дитини, а не «прямої загрози», як це звучало раніше.

Наразі правоохоронці можуть винести припис винуватцю насильства негайно покинути спільне житло та його прилеглі території або заборонити наближатися до помешкання – якщо є загроза життю чи здоров’ю.

Пам’ятайте:

– діти, які є свідками насильства – стають жертвами насильства. Це може бути навіть важче, ніж пережити це особисто,

– травма відносин має найсерйозніші наслідки з усіх – вона руйнує основи психічного здоров’я,

– діти в кризовій ситуації не потребують терапії. Їм спочатку потрібна діяльність із втручання – підтримка та безпека, щоб вижити (ключові елементи психічного здоров’я – безпека, свобода волі, порядок у світі – справедливість);

– ключ до роботи з дітьми: стосунки, передбачуваність, розмова, дітям потрібна орієнтація, розуміння, заспокійливі емоції (інформація, навчання, підтримка).